Випускником нашої школи був один з найвідоміших в Україні поетів-шістдесятників Іван Олексійович Світличний – член Міжнародного ПЕН-клубу, Спілки письменників України, лауреат Шевченківської премії, премії ім. В. Стуса, премії Українського ПЕН-клубу. Іван Світличний непохитно стояв на національних позиціях і своїм талантом збагачував скарбницю незалежної української літератури. „Маленькою сестричкою великого брата”, – так називали Надію Олексіївну Світличну, яка пішла дорогою брата. Приїжджаючи в село, завжди відвідувала школу, підтримувала зв'язок з учителями, залишила спогади про Івана Світличного „Доброокий” з дарчим підписом.

                                                            

                                                                                                                             Батьки Івана Світличного       

    

Світличний І.О. – це совість українця 20 сторіччя, «совість віку», совість людини, що непохитно стоїть на національних позиціях і своїм талантом, своїми октавами і сонетами гідно й по-мистецькому збагачує скарбницю незалежної української літератури.

Святослав Караванський

Іван Олексійович Світличний – один з найвідоміших старобільських поетів-шістдесятників.

Іван Світличний мав надію на демократизацію в країні у 60-х роках. Він надихав рух шестидесятників, був їх неформальним духовним лідером. У 1973 році його було засуджено та заслано. Із заслання повернувся у 1983 році майже інвалідом.

20 вересня 1929 року народився в с. Половинкине Старобільського р-ну в сім’ї колгоспників.

1937 р. пішов до школи в с. Половинкине.

1943 р. намагався підірвати фашистські машини, залишився без пальців на руках.

1947 р. закінчив із золотою медаллю середню школу №1 м. Старобільська.

1947-1952 р. навчався на факультеті української філології ХДУ . Університет закінчив з відзнакою, але через незалежну поведінку не був залишений на кафедрі.

1950-1951 р. працював у середній школі вчителем української мови та літератури, через загострення туберкульозу залишив школу.

1952-1955 р. аспірант Інституту літератури АН УРСР ім. Шевченка, науковий керівник академік О. Білецький.

1955 р. завідуючий відділом критики ж. «Дніпро». Перша публікація.

Від 1965 р. заборона на професійну діяльність та друкування. Друкується під чужими прізвищами та псевдонімами. Перекладає, працює над словником синонімів.

30 серпня 1965 р. перший арешт, звільнений 30 квітня 1966 р.

12 січня 1972 р. другий арешт.

27-29 квітня 1973 р. суд: вирок 7 років таборів суворого режиму та 5 років заслання. Термін відбував у таборах Пермської області.

25 жовтня 1992 р. помер. Похований на 33-й дільниці Байкового цвинтаря.

У 1989 р. присуджено премію ім. В.Стуса, в 1994 р. — премію ім. Т.Шевченка.